Десь на теренах України, козацька доба

Ніч. Злива. Гуркотить грім. Спалахують блискавки. Краєвид лісової галявини. Під час спалахів блискавок з’являються обриси трьох каменів. Брили майже повністю вросли у землю. Уламки від них лежать поряд. Спалах блискавки, з’являється Герой. Він оглядається і знаходить неподалік навіс, де можна сховатися від дощу. Там він влаштовує собі нічліг.

Уранці Герой прокидається від стукоту сокири і чує українську мову. Він ховається за кущами і спостерігає за якимись людьми. Люди рубають дерева і оброблюють їх. Інші завантажують готову деревину на вози й доправляють її дорогою до табору.

Герой виходить з лісу і прямує в бік табору. Люди дивляться на Героя, він з ними вітається українською мовою.

Герой дістався табору, зупиняється біля білих наметів. Найбільший намет – Отамана. Отаман сидить біля свого намету і гострить шаблю. В Отамана козацькі вуса й оселедець на поголеній голові.

Отаман помічає Героя.

Отаман (сміється):  «Козаче, а ти такий звідки взявся?»

Герой вбраний у шкури. Отаман жестом підкликає Героя до себе. Пропонує випити води із залізного жбана. Герой бере корець, зачерпує воду і спрагло п’є.

Отаман: «Нам зараз хлопці з міцними руками й палким серцем дуже потрібні».

Герой: «А що треба робити?»

Отаман: «Захищати наше майбутнє».

Герой киває.

Отаман (зі сміхом): «Доню, ходи-но сюди, будь ласка, подивись на цього бідолашного та підбери на нього добру одежину».

З намету виходить дівчина із заплетеною довгою косою. Герой з нею зустрічається поглядом, він впізнає в ній доньку Вождя. Вони усміхаються одне одному.

Потім усі люди разом рубають дерева, оброблюють їх. Зводять стіни фортеці. Будують сторожові вежі. Люди дружно працюють, допомагаючи одне одному. Отаман вчить Героя битися на шаблях.

Герой помічає, що поміж будівничих фортеці зустрічаються люди й інших національностей. Вони всі разом дуже важко працюють, а ввечері сідають навколо вогнища і готують собі їжу, вечеряють, розповідають одне одному цікаві історії, сміються.

Герой затоваришував з монголом. І одного разу під час вечері в нього запитує.

Герой: «Скажи мені, чому ти тут, а не на своїй рідній землі?»

Монгол:  «Чим більше Хан здобуває багатств й влади, тим менше він чує голос власного народу».

Донька Отамана вчить Героя їздити верхи та з луку влучати в ціль на ходу. Разом вони мчать безкрайніми рівнинами.

Фортецю зведено. На сторожових вежах стоять козаки.

Ніч. Усі вже полягали спати. Герой сидить біля вогнища, дивиться на зорі й подумки міркує.

Голос Героя за кадром: «Людина навчилася літати, доторкнулася до Місяця, дотягнулася до інших зірок, майже підкорила природу Землі-матері. Їй ще стільки треба дізнатися про себе та навколишній світ, але вона й досі не навчилася жити в мирі з іншими людьми».

До нього підходить донька Отамана і сідає поруч. Теж дивиться на зорі.

Донька Отамана: «Як ти гадаєш, чому так багато зірок на небі?»

Герой: «Тому що багато людей прагнуть жити краще, вірити у добре майбутнє. І задля цього вони ладні мужньо віддати власне життя».

Уранці Герой прокидається від звуків дзвону. До фортеці скаче вершник. Його зустрічає Отаман.

Вершник: «За три дні сюди надійде військо орди з могутнім Темним Воєводою».

Отаман: «Скликаймо козацьку раду».

Усі збираються навколо великого столу, на якому лежать папери із мапами та планами.

Отаман: «Зараз ми можемо розраховувати лише на себе та покладатися на зброю, яку маємо. Так, в нас її зараз не багато. Тільки сотня рушниць, з десяток ядер для двох гармат. А от бочок з порохом у нас ціла купа. Тож слід проявити козацьку винахідливість. В кого є ідеї?»

Герой: «У мене».

Герой малює на папері свій план і пояснює його.

Козаки починають готуватися до оборони. Чистять рушниці, викладають ядра біля гармат. Викочують на рівнину за стіни фортеці бочки з порохом. Від бочок тягнуть підривний дріт, засипають його землею. Утворюються невеликі пагорби заввишки з коня. На пагорбах ставлять опудал (як на городі від птахів), які вбирають у військові ординські строї. До опудал тягнуть підривний дріт для порохових бочок. У пагорби з усіх боків встромляють загострені дерев’яні кілочки. Посередині рівнини роблять ще один – великий пагорб, теж з опудалом на горі, але без кілочків.

Похмурий ранок. Герой стоїть на варті у сторожовій вежі. Дивиться на обрій і бачить, що хмари згущуються. Здіймається вітер. Далеко чутно виття рогу. Отаман віддає наказ готуватися до битви.  Лучники займають позиції на стінах фортеці, козаки з рушницями й кіннота вишикуються на рівнині під стінами фортеці.

Перед ними на коні Отаман.

Отаман: «Слово «козак» означає вільну людину. Людину, що хоче жити на рідній землі в мирі та спокої. Любити й ростити власних дітей і вчити їх робити добро. За це ми боротимемося, за це віддамо життя» (Слово козак тюркського походження і означає «вільна людина»).

На рівнині з’являється ханське військо. На чолі на чорному коні скаче Темний Воєвода. У нього на обличчі чорна маска. Військо зупиняється й вишикується. На пагорбах ординці бачать опудал з монгольських вояк. Починають сміятися. Темний Воєвода піднімає руку, ординці замовкають.

Отаман і Темний Воєвода скачуть до центру рівнини на перемовини. Зупиняються.

Отаман (промовляє монгольською): «Якщо ви прийшли як гості, то на вас чекає теплий прийом. Але якщо як вороги – знайдете тут лише кінець своєї долі».

Темний Воєвода (монгольською): «Моєю долею володію не я, а мій Хан».

Вони роз’їжджаються, кожен у свій бік. Поки прямують до своїх військ, Темний Воєвода дістає лук, озирається і випускає стрілу. Вона влучає в плече Отамана. Рана не дуже глибока. Отаман виймає стрілу і дає команду приготуватися.

Лунає виття рогу. Ханське військо йде в атаку.

Першими атакують монгольські лучники. Козаки прикриваються дерев’яними щитами.

Темний Воєвода з кіннотою починає наступ.

Отаман віддає наказ випускати вогняні стріли в опудал-«монголів» на пагорбах.

Вогняна стріла влучає у перше опудало, воно спалахує, за ним і підривний дріт.

Пагорб із загостреними дерев’яними кілочками вибухає. Кілки летять навсібіч і влучають у коней і вершників супротивника. Коні лякаються вибуху, встають дибки, скидають своїх наїзників і тікають.

Спалахують та вибухають інші пагорби. Вцілілих пагорбів залишається небагато і серед них – один  великий посередині рівнини.

Погода псується остаточно, починається дощ, вогняні стріли гаснуть.

Отаман віддає наказ наступати.

Спочатку козаки стріляють з гармат, однак ядер мало. Далі – з гаківниць і мушкетів.

Кіннота Темного Воєводи майже знищена. Отаман із своєю кіннотою йде в атаку, за ним козаки з шаблями. Розлючений Темний Воєвода, помітивши Отамана, починає прориватися до нього. Триває бій.

Герой бере ядро з підривним дротом від гармати і починає прориватися до великого центрального пагорба. В одній руці він тримає ядро, в іншій – шаблю. Герой майже дістається центрального пагорба, але його атакують зі спини. Однак у небезпечний момент у ворога влучає стріла Доньки Отамана.

Бій дуже довго триває, вже споночіло, дощ не припиняється. Грім та блискавки освітлюють битву.

Герой таки дістається пагорба. Встановлює ядро.

Герой помічає, як неподалік Отаман б’ється з Темним Воєводою на шаблях.  У Ординця падає маска з обличчя, і Герой бачить той же самий глибокий шрам на щоці.

Темний Воєвода ранить Отамана, вибиває з його руки зброю і кидає козака на землю. Ординець замахується на Отамана шаблею, щоб завдати йому смертельного удару. Та в руку Воєводи влучає стріла Героя.

З лютим криком Темний Воєвода виймає стрілу з руки і помічає на пагорбі силует Героя, підсвічений спалахом блискавки.

Ординець ловить коня, сідає верхи й скаче в бік Героя.

Герой намагається запалити підривний дріт, та в нього це не виходить. Темний Воєвода наближається. Він встає на коня і збирається стрибнути на Героя. Спалахи блискавок підсвічують силует Героя. Герою останньої миті вдається запалити дріт.

Козаки перемагають. Монголи тікають.

Герой підходить до Отамана. Донька допомагає пораненому батькові підвестися.

Отаман: «Тепер ти, хлопче, став справжнім козаком».

Герой киває. Дивиться на Доньку Отамана і усміхається їй, вона усміхається йому навзаєм.

Герой: «Дякую вам, що навчили боротися, захищаючи те, що найдорожче у житті. Тепер мені час повертатися додому».

Отаман киває.

Близько від них б’є блискавка.

Герой ще раз дивиться на доньку Отамана. Повертається і йде.

Отаман і його Донька бачать, як в Героя влучає блискавка. Спалах – і хлопець зникає.

Кінець епізоду 3

Читати далі

---