Десь на теренах України, доісторичні часи

Ніч. Злива. Гуркотить грім. Спалахують блискавки. Краєвид лісної галявини. Здалеку під час спалахів блискавок проступають обриси трьох великих каменів, котрі стоять в один ряд. Спочатку блискавка б’є поряд, потім б’є в один із каменів. Спалах. Біля каменів на землі з’являється поранений Герой, він знепритомнілий. Екран гасне. Звуки затихають.

Ранок. Потроху Герой приходить до тями, чує звуки лісу.

Тепер Герой може добре роздивитися хижу, в якій перебуває. Він намагається заговорити з дівчиною, розпитує де він. Дівчина нічого не розуміє, але жестами просить його не підводитися, мовляв, ще треба почекати, щоб загоїлися рани.

Минає певний час, і Герой встає на ноги та виходить з хижі. Бачить невеличке людське поселення: хижі зроблені з дерева та соломи, замість дахів вони вкриті шкурами тварин. Бігають діти, люди займаються господарськими справами, довкола походжають кури.

І тут він бачить дівчину, яка його доглядала. Їхні погляди зустрічаються. Вони усміхаються одне одному. Невеличка пауза.

Згодом десь здалеку лунає виття рогу. Герой здригається, йому це нагадало виття повітряної тривоги. Усміхнений вираз обличчя дівчини змінюється на сповнений тривоги. Люди починають злякано кричати, кликати своїх дітей і ховатися з ними у хижі.

Дівчина підбігає до Героя і жестами благає його зайти назад у хижу й не виходити з неї. Прикладає до свого рота долоню. Загортає за ним шкурою вхід до хижі. Через невеличку шпарину Герой спостерігає таку картину.

Знову лунає виття рогу, але вже зовсім поряд. До поселення заходять чужинці — ворожі та войовничі.

Герой спостерігає з хижі. На зустріч чужинцям з іншої хижі виходять три людини. За одягом Герой розуміє що це Вождь зі своєю жінкою та якась дівчина. У дівчини спереду зв’язані руки і частина мотузки спускається до землі. Вони всі підходять ще ближче та стають на коліна.

Ватажок чужинців йде до них. Дорогою ламає дерев’яні снасті, на яких сушать рибу, шкури та м’ясо. Потім підходить до Вождя і хрипким низьким голосом кричить щось на все поселення. Потім дивиться в обличчя Вождю і щось йому каже. Вождь, його жінка та дівчина вклоняються йому, стоячи на колінах.

Ватажок чужинців бере кінець мотузки, якою зв’язані руки дівчини і різко підіймає дівчину. Роздивляється її, потім киває головою. Повертається і йде разом з дівчиною, яку щоразу смикає за мотузку. Дівчина йде за ним, озираючись у бік Вождя, на очах у неї сльози.

Чужинці забирають шкури й м’ясо, що сушилися на снастях, і залишають поселення.

До хижі заходить дівчина, яка доглядає за Героєм. Жестами запрошує його піти з нею. Вони підходять до Вождя. Герой помічає однакові намиста і у Вождя, і у дівчини. Він розуміє, що це батько і донька. Вождь роздивляється Героя. Потім киває своїй доньці і щось їй каже.

Вечір. Донька Вождя запалює смолоскип і веде Героя до лісу. Вони доходять до лісної галявини, де стоять у ряд три великих камені. Два бічних камені розвернуті своїми звуженими частинами до центрального. Донька Вождя підносить смолоскип до центрального каменя, на ньому видніється стародавній малюнок-символ.

Донька Вождя показує на лівому камені згори вниз інші малюнки. Це хижі, півмісяць (показує на небо), фігурки трьох людей, фігурка людини з рогами та людини з довгим волоссям.

Далі відводить Героя до правого каменя. На ньому показує малюнки блискавки, людини, малюнок амулета, який є у Героя (вказує на амулет), а ще нижче міститься фігурка людини з рогами на голові. Герой дивиться на доньку Вождя та киває.

Уранці Вождь збирає свій народ і щось їм розповідає. Потім вказує на Героя і його амулет. Люди починають радіти, підходять до хлопця та обіймають його.

Герой разом з племенем починає готуватися до битви з чужинцями. На шкурі Герой звичайними знаками малює план дій. Показує його Доньці Вождя, пояснюючи що треба робити.

Люди поселення заготовлюють дерев’яні стріли та списи. Донька Вождя вчить Героя стріляти з лука. Вождь навчає, як битися на сокирах. Разом усі рубають дерева, заточують кілки, плетуть мотузки.

На галявині попереду поселення копають глибоку яму, куди встромляють дерев’яні списи, пастку прикривають соломою. По боках ставлять копиці сіна. У лісі роблять ще одну пастку.

Усе готово для захисту поселення.

Увечері Донька Вождя показує на молодий місяць, який схожий на ріжок. Герой киває.

Ранок. Вождь племені проводить ритуал воєнної посвяти. На щоках Героя малює спочатку червоні смуги, потім бере з давно згаслого вогнища вуглину і нижче під червоними додає чорні смуги. На руці хлопця малює символ, що міститься на центральному камені.

Герой виходить з хижі Вождя і помічає, що погода починає псуватися. Здіймається вітер, хмари клубочаться та щільно запинають небо. Лунає виття рогу. Поселенці займають свої позиції.

З лісу на галявину виходить Ватажок чужинців зі своїми вояками. Вони йдуть у бік поселення. Коли доходять до центру галявини, де розташовані копиці сіна, підпалені стріли влучають в копиці. Копиці починають палати й димитися. Диму дуже багато і він заважає війську чужинців. Вороже плем’я зупиняється, Ватажок чужинців надає наказ кільком своїм воякам іти в атаку. Вони з криками біжать уперед та потрапляють у пастку зі списами. На чужинців з диму летять стріли та влучають у них. Решту опановує страх і вони тікають хто куди.

У Ватажка ворогів влучає стріла. Дим відступає, з боку пострілу стоїть Герой з натягнутим луком. Герой знову випускає стрілу у Ватажка, але той відбиває стрілу сокирою. Розлючений Ватажок чужинців виймає стрілу зі свого тіла, кидає її та починає йти назустріч Герою. Він розлючено кричить. Герой біжить до лісу, де приготована ще одна пастка.

Погода псується ще більше, починається дощ, гуркотить грім.

Ватажок чужинців наздоганяє Героя у лісі, вони б’ються на сокирах. Герой намагається заманити ворога до пастки. Чимдалі — місце пастки наближається. Ватажок ворожого племені вибиває у Героя сокиру та валить його на землю. Сокира Герою потрібна для того, щоб обрубати мотузку та привести в дію пастку. Ухиляючись на землі від ударів Ватажка, Герой потроху дістається до своєї сокири. Він бере її та кидає з метою обрубати мотузку. Та останньої миті встигає відстрибнути від стін із загостреними кілочками. Вони притискають Ватажка чужинців. Ворог кричить від люті та болю і випускає з рук сокиру, втрачає свідомість. Герой, важко дихаючи, підводиться і підходить до Ватажка чужинців. Роздивляється його, знімає з нього череп з рогами. У Ватажка такий же глибокий шрам на щоці, як у попередніх командирів ворогів — німецького та російського. Тут у Ватажка раптово розплющуються очі і він з криком відштовхує Героя від себе. З ревом звільняється від пастки, підіймає свою сокиру та готується кинути її в Героя, але завмирає на місці і падає долілиць. Герой бачить, що в спину Ватажка ворожого племені влучила чиясь стріла. Це була стріла доньки Вождя. Вона стоїть неподалік.

Грім та спалахи блискавок. Одна блискавка вдаряє в землю зовсім близько.

Донька Вождя підходить до Героя і допомагає йому підвестися. Вони дивляться одне на одного. На обличчі Доньки Вождя, крім стікаючих крапель дощу, Герой помічає сльозу. Вони стоять неподалік від трьох великих каменів. Герой киває. Донька Вождя у відповідь лагідно усміхається.

Герой прямує у бік трьох великих каменів, потім озирається на Доньку Вождя. Дівчина спостерігає, як в Героя влучає блискавка. Яскравий спалах супроводжується вибухом грому, і Герой зникає.

Кінець епізоду 2

Читати далі